Новини

Папугу навчили української мови і пісні. Азарова беруть зави

Повідомлення knjaz » Нед листопада 13, 2011 6:44 pm

Нещодавно в Інтернеті з’явився ролик, де папуга на вікні розмовляє та співає літературною українською мовою без акценту.
.
Зауважимо, що тема мови вже не один рік є однією з головних на порядку денному країни. Багато політиків сьогодні говорять про двомовність, мотивуючи це тим, що українська для багатьох не є рідною і вивчити її складно.

http://www.youtube.com/watch?feature=player_detailpage&v=5jnWcRoyVHY
knjaz
 
Повідомлення: 2
З нами з: Суб січня 29, 2011 11:44 am

«Тернополя насправді немає», – пише Андрухович у «Лексиконі

Повідомлення admin » Сер листопада 16, 2011 9:10 pm

«Тернополя насправді немає», – пише Андрухович у «Лексиконі інтимних міст»http://sad.te.ua/index.php?productID=255


Зображення
111 історій про 111 міст презентували 11 листопада у Києві. У своїй книжці Юрій Андрухович пише про міста, які відвідав. На дійстві був автор публікації, тернополянин Сергій Балуцький, який виграв це право у мережі Фейсбук. З метою популяризації книги, у соціальній мережі було створено спеціальну сторінку, де читачам пропонувалося відгадати 11 міст з «лексикону». Найкращі 11 отримали запрошення на закриту презентацію та книги з підписом автора. Андрухович власноруч відбирав переможців за кількома об’єктивними критеріями: насамперед – за правильністю відповіді і швидкістю її подання та оригінальністю допису.

Ідею написання такої книжки автор задумав ще в 2005, а про перше місто написав у 2008.

- Спочатку я думав, що це буде маленька кишенькова книжечка, – каже Андрухович, – а коли склав всі міста до купи, то аж жахнувся, це вийшла енциклопедія на 500 сторінок.

Загалом у збірці можна почитати про такі міста як: Цюрюпинськ, Урбіно, Базель, Золотий потік. Всі міста розташовані в алфавітному порядку, найбільше міст виявилось на букву «Б», найменше – на «Е», «Ш», «Щ», «Я». Є оповідка про місто на літеру «И», це Истад.

Юрій Андрухувич розповів, що надав магії книзі, зробивши презентацію 11.11.11, в 11год 11хв – розпочав автограф-сесію, та поставивши ціну 111грн.

- Магія – це занадто сильно сказано. Магії тут, я сподіваюся, ніякої немає. Але є така графічна краса цих одиниць, – каже Андрухович, – якщо можна собі уявити досконале число, то це воно.

В 111 найкращих та «інтимних» міст увійшов і наш Тернопіль 1984 року, в час, коли автор їхав потягом «Козятин -Івано-Франківськ».

- Немає на світі іншого міста, до якого я наближався би з такою ж ейфорією. Бо саме до Тернополя віз мене і решту братів по зброї мій дембельський потяг, – пригадав письменник.

І ось саме той ефект від наближення до нашого файного міста описує автор: «Тернополя насправді немає. Ні, не так – насправді він є, але його ще немає, до нього треба доїхати, доповзти, дорости, і цей чотиригодинний відтинок поміж армією та волею це насправді розтягнутий назавжди Тернопіль, вічне наближення.» «Тернопіль – це очікування Тернополя. Тернопіль – це ще трохи і…»
admin
Адміністратор сайту
 
Повідомлення: 21
З нами з: Чет січня 20, 2011 12:25 pm

УВАГА! Замовлення на цю книгу через сайт

Повідомлення admin » Чет листопада 17, 2011 11:21 pm

УВАГА!
Замовлення на цю книгу через сайт не приймаються. Щодо придбання просимо телефонувати: (097) 903-86-30
Зображення
Лексикон інтимних міст

Автор: Юрій Андрухович
Ціна: Подзвоніть, щоб уточнити ціну

«Лексикон інтимних міст» – найбільший за обсягом твір Юрія Андруховича. Невтомний мандрівник Україною, Європою, Америкою, автор розповідає нам 111 історій про 111 міст, з якими йому пощастило пережити щасливі й не дуже, але завжди інтимні – у широкому значенні цього слова – пригоди.
Рік видання: 2011
К-ть стор.: 480
ISBN 978-966-2578-11-9
Обкладинка: тверда, В5

«Лексикон інтимних міст» – найбільший за обсягом твір Юрія Андруховича. Невтомний мандрівник Україною, Європою, Америкою, автор розповідає нам 111 історій про 111 міст, з якими йому пощастило пережити щасливі й не дуже, але завжди інтимні – у широкому значенні цього слова – пригоди. Розташовані в алфавітному порядку за географічними назвами, ці різножанрові тексти – від есе й оповідань до віршів у прозі – разом становлять автобіографічний атлас світу письменника. Крім того, кожна «лексиконна» пригода є чітко вписаною не лише у просторові, а й у часові координати, що дає змогу читачеві здійснити слідом за автором 111 приватно-історичних стрибків від середини 60-х років минулого століття до наших днів. Навряд чи варто очікувати від цього атласу, цього вкрай суб’єктивного «посібника з геопоетики і космополітики» об’єктивних характеристик Києва і Львова, Москви і Варшави, Нью-Йорка і Єнакієвого. Але в ньому напевно можна знайти художньо важливіші речі: атмосферу, настрій, образи, запахи й смаки улюблених міст і місць, як вони закарбувалися у пам’яті автора. А також миттєві спостереження і глибші рефлексії, ліричність і смуток, іронію і сарказм – тобто усе те, завдяки чому наше спілкування зі світом набуває ознак інтимності.

Замовлення на цю книгу через сайт не приймаються. Щодо придбання просимо телефонувати: (097) 903-86-30
admin
Адміністратор сайту
 
Повідомлення: 21
З нами з: Чет січня 20, 2011 12:25 pm

Письменник Василь Шкляр вийде з Національної спілки письменн

Повідомлення садоман » Вів грудня 13, 2011 2:02 pm

Письменник Василь Шкляр вийде з Національної спілки письменників України, якщо та дійсно буде співпрацювати з владою, про що заявив новообраний голова НСПУ Віктор Баранов.

Зображення

«Апофеозом тої фразеології було те, коли він (В.Баранов) сказав, що тільки дурень не захоче співпрацювати з владою. Знаєте, такий пафос мені не до душі. Якщо ці вислови втіляться в конкретну співпрацю з владою, то я напевно вийду із Спілки. Спілка письменників такою мені не потрібна», — сказав В.Шкляр в інтерв’ю «Радіо Свобода».

При цьому він нагадав, що з В.Барановим завжди був у дружніх стосунках.

В.Шкляр вважає, що Спілка письменників повинна виконувати свою роль як профспілкова організація. «Щодо творчих питань, то навряд чи їй вдасться корегувати, чи посилювати, чи бути каталізатором творчості. Тому що кожен письменник, кожен митець — він насамперед індивідуаліст, самотній вовк», — сказав він.
За матеріалами: Радіо Свобода
садоман
 
Повідомлення: 2
З нами з: Вів грудня 13, 2011 12:45 pm

«Українське суспільство мовчить, зціпивши зуби» – Василь Шкл

Повідомлення Алла » Чет грудня 29, 2011 9:35 pm

«Українське суспільство мовчить, зціпивши зуби» – Василь Шкляр

До Праги на запрошення міжнародної громадської організації «Українська європейська перспектива» приїхав Василь Шкляр. Відомий український письменник 7 грудня зустрінеться з української громадою, а перед тим дав інтерв’ю Радію Свобода. Василь Шкляр розповів за яких умов вийде з Національної Спілки письменників України, про своє ставлення до кінорежисера Єжи Гофмана, про очікування від українських політиків і про свій новий роман.

– Пане Шкляр, ви перший лауреат народної Шевченківської премії, кошти на яку були зібрані звичайними громадянами України. Як себе почуває себе письменник із справді всенародною відзнакою й що сталося з Вашою офіційною Шевченківською премією?

– Почуваюся добре, в тому сенсі, що для мене була висока честь отримати саме народну премію, оскільки офіційна Шевченківська премія все таки, погодимося, дещо дискредитована. Хоча вона має велике значення, насамперед через те, що носить ім’я Тараса Шевченка. Я думаю, що саме через це від неї ніхто ніколи не відмовлявся. Свого часу я думав, що будуть такі кроки від певних видатних осіб, але того не сталося. Власне, й я не відмовився від неї остаточно. Я просто сказав, що не візьму цю премію доти, доки українофоб Табачник очолює Міністерство освіти. Тоді, як ви вже знаєте, люди зібралися – і прості люди, і депутати, і міністри, і вчителі, і лікарі, тобто справді з усіх верств пішов цей сигнал, щоб мені вручити народну премію. Я її отримав символічно в Холодному Яру, це найдорожча моя премія, бо я, насамперед вважаю це як визнання героями отих хлопців «холодноярців», які написали на своєму прапорі «Воля України або смерть!» і залишилися вірними цьому гаслу до кінця.

– А з Комітету Шевченківської премії від того часу до вас ніхто не звертався?

– Ніхто не звертався. Я думав, що Шевченківський комітет поміняють, зроблять там ротацію кадрів, так би мовити. Але на мій великий подив він залишився майже в тому самому складі. Там зо два чоловіки вийшли з нього, просто їм там стало працювати нудно.

– Пане Шкляр, ви приїхали до Чеської Республіки - країни з дуже давньою і багатою літературною традицією, в тому числі й українською. Цього року чехи в опитуванні знову навали письменника, дисидента і політика Вацлава Гавела найшановнішою людиною року. Ви можете собі уявити таке: заслужений працівник культури Вацлав Гавел? Чи не настав час переглянути концепцію нагород? Може все ж краще бути народним у тому сенсі, в якому вас визнали лауреата народної Шевченківської премії?

– Звичайно, від цих офіціозних звань треба було відмовитися давно, тим більше, що вони дискредитовані. Останнім часом ми бачимо, що діється, наприклад, зі званням Героя України. Це, взагалі, якийсь нонсенс, коли хочуть позбавити цього звання Шухевича, Бандеру, Стуса.

– А ось Борис Білашу звання Героя України дали...

– Так, тут раптом якомусь Борисові Білашу, хай дарує мені цей чоловік, що я так ніби кажу, та без зневаги, але з великим подивом і навіть обуренням, що відбирають звання в істинних героїв, а дають людям невідомим. Звання Героя треба давати, насамперед за вчинок, за чин, за діяння. Навіть в Радянському Союзі це було справедливіше. Бо там було звання Героя соціалістичної праці й звання Героя Радянського Союзу. Там ще була якась диференціація. А тут звання дають всім підряд. Через те, я вже казав, що якби Івасюк, чи Стус були живі, вони, звичайно, відмовилися б. Тому що сьогодні звання Героя не має абсолютно ніякого значення. В моїй свідомості воно не існує. Через те я не буду рвати душу і виступати на захист Івасюка чи Стуса:«Залиште їм ці звання!». Ні, воно нічого не варте і добре, що навіть помилку зробили українофоби цим своїм останнім кроком, бо вони самі вже показують, що немає такого звання для українців. Я думаю, що надійде час і будуть все ж якісь критерії поцінування, але, насамперед важливо, що ці люди, ці справжні герої утвердилися в нашій свідомості, в українській історії – ще раз кажу, – своїм чином.

– Тобто, є сенс у тому, щоб переглянути інституцію нагород, всі ці звання – заслужених, народних, які в багатьох західноєвропейських країнах не існують, або ж були скасовані, як, скажімо, це сталось і в Чеській Республіці. Одні митці заслужено заслужені, інші вважають, що такими є, але звань не мають і на цьому полі не вщухає бій.

– Треба скасувати ці звання. Мені теж пропонували висуватися на звання «Заслужений діяч мистецтв» або «Заслужений діяч культури», тим більше, що це дає якийсь доважок до пенсії. Я коли працював у Спілці письменників, я сам підписував ці нагородні листи, робив ці подання, бо я знав, що людям треба від цього якийсь невеличкий зиск. Але для мене це нічого не важить, бо народним артистом України є Кіркоров. Навіть при нашій улюбленій «помаранчевій владі» звання давалися ліворуч і праворуч без всілякого розбору, без якихось серйозних критеріїв.

–У листопаді ми спостерігали за чварами в Національній Спілці письменників України, що стосувались виборів голови Спілки. Головою був врешті обраний Віктор Баранов. Після обрання я прочитала кілька його виступів, в яких ішлося про будинки відпочинку, поліклініки, путівки, пільги, але жодного слова про проблеми творчості, мовної політики. Чи має Спілка письменників концепцію підтримки творчості, української літератури і мови, гуманітарної сфери, чим є нині Спілка письменників - творчою організацією чи органом, який відповідає за побутові справи?


– Мені здається, що Спілка письменників повинна виконувати свою роль як профспілкова організація. Щодо творчих питань, то навряд чи їй вдасться корегувати, чи посилювати, чи бути каталізатором творчості. Тому що кожен письменник, кожен митець - він насамперед індивідуаліст, самотній вовк. З Віктором Барановим ми завжди були у дружніх стосунках. Але мене неприємно вразило те, як він ставиться до звань. Коли Борису Білашеві дали звання Героя України, він відповів, що буде захищати кожного письменника і добре, що цього підтримали, і погано, що в останні роки якраз не давали цих звань – заслужений діяч мистецтв, заслужений діяч культури. Апофеозом тої фразеології було те, коли він сказав, що тільки дурень не захоче співпрацювати з владою. Знаєте, такий пафос мені не до душі. Якщо ці вислови втіляться в конкретну співпрацю з владою, то я напевно вийду із Спілки. Спілка письменників такою мені не потрібна.

– А хто, на вашу думку, в країні має зайнятись опрацюванням концепції гуманітарної політики, хто має підтримати літературу, видавничу справу, мовну політику, якщо не Національна Спілка письменників України?

– Я ніколи не належав до тих скептиків, які кажуть, що Спілка – це рудимент Радянського Союзу і що вона своє віджила і вона не потрібна. Спілка повинна бути як профспілкова організація, я її розглядав як одну із цитаделей захисту української духовності, мови, культури. Мені здається, що тут повинна бути просто гуманітарна політика, протекціоністська щодо свого національного, свого рідного, а не так, як у нас виходить навпаки: визначають квоту для української пісні, замість того, щоб визначити квоту для чужоземного. Це все доходить до абсурду. Думаю, що загальна гуманітарна політика повинна бути сприятлива, тобто має бути клімат для культури. Григір Тютюнник, наш великий письменник казав, що літературі, як і яблукам, потрібна погода. Так от отої погоди нам треба насамперед.

– Чому досі жодна з політичних партій – і з тих владних, і опозиційних не виступили з чіткою програмою в гуманітарній сфері?

– Я думаю, що немає справжніх професіоналів у цій сфері – у політиці. Я маю багато знайомих серед політиків, вони мають щире серце, дуже добрі прагнення, але як все це зробити на практиці, те, що ви називаєте програмою, у них не сягають руки і розум. Чому так, не знаю. Напевно треба шукати лекала тут, в Європі, на Заході. Ми кажемо, що йдемо в Європу, але йдемо чи то з заплющеними очима чи із таким деформованим зором.

– У Верховній Раді першого скликання було багато відомих людей – дисидентів, письменників, видатних особистостей – Ірина Калинець, Левко Лук’яненко, В’ячеслав Чорновіл, брати Горині, Дмитро Павличко, Роман Лубківський, Іван Драч, Ігор Юхновський, багато інших. Нині у Верховній Раді письменників, людей із беззастережним моральним і духовним авторитетом брак. Зате переважають бізнесмени, олігархи, які ще й до того не ходять на засідання. Що є причиною такої зміни за 20 років незалежності?

– Розумієте, на початку в нас політика не була такою, коли до Ради прийшли письменники, дисиденти. Політика була якоюсь щирою. Я власне був прес-секретарем Української Республіканської партії, коли її очолювали Левко Лук’яненко, Михайло Горинь. Це була така перша націоналістична в кращому розумінні цього слова партія, яка ще за часів комуністичного режиму прямо проголосила свою програмну мету -самостійна Україна. Я тоді працював у цій партії, був членом проводу. Ми працювали справді на ідею, ми вірили, що ми щось змінимо. А потім раптово почали керувати всім цим не ідеї, а гроші. Власне, тоді я від політики відійшов і сказав, що більше тим я не буду займатися, я повертаюся в літературу.

Ну а щодо олігархів? Інші люди з таким же жалем згадують той час, коли там були письменники, які теж нічого не зробили, як нам тепер це здається, хоч вони звичайно зробили. Вони тоді виконали велику місію, врешті-решт і проголошення Незалежності відбулось великою мірою завдяки їм. Та в гуманітарній сфері, в питанні культури не було вирішено в основному нічого. Взагалі в 90-х роках в руїні була література, видавнича справа. Зараз все ж воно поліпшилося трохи. Погані з нас очевидно законодавці, або бракувало сил відстояти своє. І зараз, коли на хвилі протестів замінили письменники Яворівського, то це були соціальні мотивації. Прямо казали, що не пройшов жодний проект на підтримку письменників, що не збільшили їм пенсій. Можна ж було, мовляв, письменників прирівняти або до науковців, або до журналістів, тобто до тих, які прирівняні до держслужбовців. Тобто, письменники так і лишились соціально незахищеними і це попри те, що їх було чимало у парламенті.

– Та все ж якщо подивитись на нинішній склад Верховної ради України, що відбулось в країні - переорієнтація смаків, недовіра до інтелектуалів, письменницького цеху, що саме в цьому парламенті опинилось стільки людей, які не є виразниками духовних потреб людини, а займаються бізнесом?

– В політиці все почали вирішувати гроші, а на виборах особливо. Зараз ми ідемо на нові вибори і знову називаємо суми – скільки, кому. Так прямо цинічно говоримо, скільки потрібно буде, щоб пройти по мажоритарному округу. Ми не кажемо, що у Раді повинна бути людина чесна, совісна.

– А чому ми про це не говоримо?


– Політики-циніки вже все прорахували, вони визначили ціну народові, бо хоча й кажемо пафосно: народ мудрий, народ зажди розбереться, народ все розставить по своїх місцях. Але ж воно так не є, на жаль. Я буду непопулярний у своїх висловах, хай я не буду це собі приписувати, а нашим попередникам, тим же отаманам Холодного Яру, які прямо казали, що народ – це переважно сіра маса. Тому що рухали суспільством завжди одиниці й справжніх патріотів завжди було в кращому разі 5 відсотків, не більше, а той 2-3. Ці люди брали на себе і тягар боротьби і всю свою стражденність за націю, вони йшли на смерть, у тюрми. А більшість – це так собі: маю шматок хліба, буду сидіти тихо, бо заберуть і те, що я маю. Саме це ми бачимо сьогодні в суспільстві. Багато хто пророкував, що ось піднімуться вже українці восени, а надходить осінь і все тихо. Так, є протести, але бачите, вони роз’єднані. Там виступають чорнобильці, там афганці, і за що борються – за матеріальне. От якби ж нація об’єдналась насамперед за свої ідеали ідентичності.

– Яким ви бачите гасло чи ідею, які б могли зараз об’єднати українських громадян?


– Я знаю, що Україна сягне свого рівня, який їй відведений Богом. Тільки тоді нація об’єднається, злютується, консолідується довкола своїх основних, найсвятіших наших цінностей. Але коли половина суспільства буде казати, що знаєте, геноциду не було, помирали і такі, й такі, ще хтось буде казати, що нам однаково, яка мова, нехай будуть дві - це великий гріх. Коли людність бере на свою душу такий великий гріх, то вона не те що не житиме гідно, вона навіть не має на це права.

– Закінчується рік, як би ви його оцінили, яким він був для України, для її громадян?


– Це був рік чергових випробувань. Українцям судилося постійно проходити через це горнило і скільки ми знаємо свою історію, свою націю, то ця нація ніколи не мала ні спокою, ні якогось затишшя, ні рівноваги, вона постійно в боротьбі. Іноді я так в розпачі жартую, що коли в українців все буде гаразд, коли вони стануть нормальною нацією, ввійдуть до європейського співтовариства, тоді настане велика нудьга і я не знатиму, що вони надалі робитимуть, які мотивації будуть у поступі цієї нації. Рік звичайно був дуже тяжкий. Влада повелася виклично, я бачу всі ознаки того ж тоталітаризму, цинізму, навіть садизму в діях режиму. Бо коли громадськість каже, що ми сьогодні чи завтра будемо біля Лук’янівської в’язниці відзначати день народження лідера опозиції Юлії Тимошенко, а влада відразу починає розкопувати те місце. Потім все одно люди там збираються і щоб опозиціонерка не почула їхнього голосу, її переводять в іншу камеру. Це тільки один такий невеличкий приклад, але це ми бачмо і тут, і там і це врешті-решт закінчується смертю, як це сталося на Донбасі. Таких прикладі ми бачимо багато: що вони творять з Луценком, це відбувається на наших очах вбивство. І знову суспільство мовчить, зціпивши зуби. Ми знову беремо цей гріх на душу. Я вважаю, що немає прощення такому великому товариству, як Україна в цілому, коли на очах відбувається таке випробування, коли влада робить це з викликом: ви терплячі, а ми подивимося, де межа вашого терпіння, тобто ви мовчите, а ми ще отак зробимо. Адже є кроки, які не потребують жодних зусиль від влади, де не треба ритися в бюджеті, шукати додаткові кошти. Люди вимагають звільнити українофоба – міністра, вимагають не тільки у Львові, Івано-Франківську чи Києві. Вже і Крим обізвався, і Донецьк, і Луганськ. Прибери ж ти його, зроби хоч одну поблажку, малесенький діалог із цим суспільством. Ні, я так хочу, я так диктую! – каже нам режим. Це і є тим, що ми називаємо поверненням до тоталітаризму.

– Чи є у вас свій прогноз на наступний рік для України?


– Наступний рік? У мене взагалі похмуре мислення і краще моїх прогнозів не допитуватись, бо я не вірю, що навесні буде великий здвиг, хоча мусив би бути. Я все таки сподіваюся на осінь, на вибори і там, звичайно, опозиція переможе. І тут є два варіанти: або легально, красиво опозиція перебирає владу. Або будуть видимі всі ознаки фальсифікацій і тоді цей народ підніметься, бо іншого виходу в нього немає. Тоді він сам потрапляє у пастку, з якої що далі, то вирватися буде тяжче.

– Над чим ви зараз працюєте і як посувається екранізація «Чорного Ворона»?

– Спершу скажу про кіно, а потім про роман, хоч будучи забобонною людиною не треба говорити ні про те, ні про те. Занадто багато ми говорили про екранізацію «Чорного Ворона» і про Гофмана, який висловлював одні думки. Приїжджає Гофман і тут я б хотів сказати дві речі: я не хочу щось погане говорити про цього митця. Я й далі тримаюся думки, що це знаменитий кінорежисер. Але приїжджає він в Україну, зустрічається з журналістами і раптом повторює слово в слово те, що казали тут мені українські мої опоненти, і далі каже, що роман «Чорний Ворон» націоналістичний. Якщо ти, чоловіче, демократ, якщо ти так ненавидиш Радянський Союз, про що ти так говориш на кожному кроці й на кожному розі, то невже ти не знаєш, що митець не має права навішувати письменникам ідеологічні ярлики. Скільки ми про це вже говоримо – 20 з гаком років говоримо, що найбільшою ганьбою для нас – митців насамперед було те, що на нас навішували ці ідеологічні ярлики. Я вважаю, що йому не личило так казати.

Але більшість моїх прихильників мені каже, що вони полегшено зітхнули, коли дізнались, що Гофман все таки не зніматиме «Чорного Ворона». Я переконаний, що роман буде екранізований, цього хоче дуже багато людей. Кошти збираються по всьому світу – у Сполучених Штатах у кількох банках відкриті рахунки. Я не скажу, що йдуть Бог знати які гроші, але потрошки-потрошки ідуть. А ми тим часом будемо чекати клімату, тієї погоди, про яку ми з вами говорили.

Щодо прози скажу, бо я вже пробалакався не раз про це, що я хочу написати роман про отаманшу Марусю. Він так і називатиметься «Маруся». Марусь у нашому повстанстві було кілька: Маруся Никифорова у Махна, була Маруся Чорна там на Півдні й ще кілька жінок перебирали це псевдо. Але істинна отаманша, наша українська Жанна Д’Арк - це була юна дівчина Саша Соколовська, гімназистка, 16-літня дівчина. Ми вважаємо, що отаманша – це щось таке могутнє, здорове, чи це чоловік, чи жінка дебела зі шаблюкою. Ні, це була тендітна золотоволоса дівчина Саша Соколовська, яка у 1919 році під час визвольної війни українців від російської окупації знали в селі Горбулін на Житомирщині, це знову ж таки центр України, не Захід, не Галичина. Було там три брати – отамани, і досі ті краї називають Соколівщиною. Це був Дмитро, Василь і Олекса, всі троє братів один по одному загинули у 1919 році. Один загинув, на його місце ставав інший, а коли троє братів загинули, толі козаки сказали: «Хай Соколовська буде отаманом». Вже саме це прізвище несло в собі якусь магію, психологію переможця. Так ця юна дівчина очолила тисячний загін повстанців і воювала у 1919 році. На жаль, про долю її точно ніхто не може сказати. Тобто є версії: одні кажуть, що вона загинула, що її піймали мадяри, які тоді воювали на боці радянської влади й її замучили. Є історії про те, що бачили її могилу там і там, що є її три могили. Але коли в однієї людини три могили, то вже виникає підозра, чи взагалі вона загинула. Одне слово – така містична, героїчна постать, про яку я дуже хочу написати добрий, чесний роман. На жаль, є трохи менша документальна база про Холодний Яр, про Чорного Ворона була багатша база, де я давав на підтвердження документальні матеріали. Про Марусю, на жаль, таких документів залишилося дуже мало. З іншого боку це дає простір для письменницької фантазії й я думаю, що все одно роман мій буде чесний.

Оксана Пеленська


Радіо Свобода
Алла
 
Повідомлення: 6
З нами з: Вів лютого 15, 2011 12:26 pm

НовиниТ. Шевченко ніколи не вживав терміну «росіянин».

Повідомлення Цікавий » Нед березня 11, 2012 8:11 pm

Т. Шевченко ніколи не вживав терміну «росіянин». Класична українська література XIX ст. була зорієнтована на живу, розмовну українську мову.

«Кохайтеся чорнобриві, та не з москалями…» Зображення
Т.Шевченко



"Дніпро, брат мій, висихає,
Мене покидає,
І могили мої милі
Москаль розриває...
Нехай риє, розкопує,
Не своє шукає,
А тим часом перевертні
Нехай підростають
Та поможуть москалеві
Джерело Вікіпедія
Господарювати,
Та з матері полатану
Сорочку знімати.
Помагайте, недолюдки,
Матір катувати" [8]
Т.Шевченко

Іван Франко у поезії «Не пора» закликав:

Не пора, не пора, не пора
Москалеві й ляхові служить;
Довершилась України кривда стара
— Нам пора для України жить!

Євген Гребінка, автор романсу «Очи черные», перекладаючи поему Пушкіна «Полтава», замість слова «русский» вживає слово «москаль», де в Пушкіна Росія, у Гребінки Московщина. Слова Пушкіна:

Без милой вольности и славы
Склоняли долго мы главы
Под покровительством Варшавы
Под самовластием Москвы.
Но независимой державой
Украйне быть уже пора.

Євген Гребінка переклав так:

Давно без батьківської слави
Ми, як воли, в ярмі жили,
У підданстві або Варшави,
Або великої Москви.
Возиться годі з москалями
Украйні царством буть пора.

Вислів Пушкіна «Когда Россия молодая» Гребінка перекладає «Московщина». Строфа «Казак на север держит путь» — «Козак в Московщину летить».

Приклади творчості майстрів українського слова, як І. Котляревський, Т. Шевченко, І. Франко, П. Гулак-Артемовський, Є. Гребінка, Леся Українка, І. Нечуй-Левицький, Б. Грінченко, М. Кропивницький, А. Свидницький, Павло Грабовський достатньо переконливо свідчать, що колись нормою української мови були терміни «москаль», «Московщина» та похідні. Ця норма виводилася із живої розмовної мови українського народу і широко відображена у фольклорі. Ось як пише Степан Руданський у гуморесці «Вареники-вареники!» про солдата російської армії, яких в ті часи розміщали у селянських хатах:

Сидить москаль на прилавку,
Прищурює очі…
Так і знати: москалина
Вареників хоче.
Хоче бідний вареників,
То й ніщо питати!
Та тільки їх по-нашому
Не вміє назвати.
«Хазяюшка, галубушка! —
Став він говорити. —
Свари-ка мне вот энтаво!..»
«Та чого зварити?..»
«Да энтаво… как, бишь, ево
У вас называют?..
Вот, что, знаешь… берут тесто,
Сыром накладают…»



«Та бог його святий знає,
Що вам, служба, гоже!..
Тісто сиром накладають…
То галушки, може?..»
«Не галушки, не галушки,
Я галушки знаю…
Свари-ка мне, галубушка…
Все, бишь, забываю…
Уж с глаз долой, так с памяти!..
Вот энтакой бес-то!..
Да знаешь ли, энтак сыр-то,
А на сыре тесто!..»
«Та бог його святий знає
І добрії люди!..
Сир у тісті?.. Хіба, може,
Чи не пиріг буде?»



«Да не пирог, голубушка…
Экая досада!..
Да знаешь ли, туда масла
Да сметаны надо!..»
А вона-то добре знає,
Чого москаль хоче…
Та чекає барабана,
Заким затуркоче.
Як почула барабана…
Слава тобі, боже!
Та й говорить москалеві:
«Вареників, може?..»
Аж підскочив москалина…
Та ніколи ждати.
«Вареники-вареники!»
Та й пішов із хати.
Цікавий
 

Новини Т. Шевченко ніколи не вживав терміну «росіянин».

Повідомлення Західняк » Нед березня 11, 2012 8:23 pm

Цікавий написав:Т. Шевченко ніколи не вживав терміну «росіянин». Класична українська література XIX ст. була зорієнтована на живу, розмовну українську мову.

«Кохайтеся чорнобриві, та не з москалями…» Зображення
Т.Шевченко



"Дніпро, брат мій, висихає,
Мене покидає,
І могили мої милі
Москаль розриває...
Нехай риє, розкопує,
Не своє шукає,
А тим часом перевертні
Нехай підростають
Та поможуть москалеві
Джерело Вікіпедія
Господарювати,
Та з матері полатану
Сорочку знімати.
Помагайте, недолюдки,
Матір катувати" [8]
Т.Шевченко

Іван Франко у поезії «Не пора» закликав:

Не пора, не пора, не пора
Москалеві й ляхові служить;
Довершилась України кривда стара
— Нам пора для України жить!

Євген Гребінка, автор романсу «Очи черные», перекладаючи поему Пушкіна «Полтава», замість слова «русский» вживає слово «москаль», де в Пушкіна Росія, у Гребінки Московщина. Слова Пушкіна:

Без милой вольности и славы
Склоняли долго мы главы
Под покровительством Варшавы
Под самовластием Москвы.
Но независимой державой
Украйне быть уже пора.

Євген Гребінка переклав так:

Давно без батьківської слави
Ми, як воли, в ярмі жили,
У підданстві або Варшави,
Або великої Москви.
Возиться годі з москалями
Украйні царством буть пора.

Вислів Пушкіна «Когда Россия молодая» Гребінка перекладає «Московщина». Строфа «Казак на север держит путь» — «Козак в Московщину летить».

Приклади творчості майстрів українського слова, як І. Котляревський, Т. Шевченко, І. Франко, П. Гулак-Артемовський, Є. Гребінка, Леся Українка, І. Нечуй-Левицький, Б. Грінченко, М. Кропивницький, А. Свидницький, Павло Грабовський достатньо переконливо свідчать, що колись нормою української мови були терміни «москаль», «Московщина» та похідні. Ця норма виводилася із живої розмовної мови українського народу і широко відображена у фольклорі. Ось як пише Степан Руданський у гуморесці «Вареники-вареники!» про солдата російської армії, яких в ті часи розміщали у селянських хатах:

Сидить москаль на прилавку,
Прищурює очі…
Так і знати: москалина
Вареників хоче.
Хоче бідний вареників,
То й ніщо питати!
Та тільки їх по-нашому
Не вміє назвати.
«Хазяюшка, галубушка! —
Став він говорити. —
Свари-ка мне вот энтаво!..»
«Та чого зварити?..»
«Да энтаво… как, бишь, ево
У вас называют?..
Вот, что, знаешь… берут тесто,
Сыром накладают…»



«Та бог його святий знає,
Що вам, служба, гоже!..
Тісто сиром накладають…
То галушки, може?..»
«Не галушки, не галушки,
Я галушки знаю…
Свари-ка мне, галубушка…
Все, бишь, забываю…
Уж с глаз долой, так с памяти!..
Вот энтакой бес-то!..
Да знаешь ли, энтак сыр-то,
А на сыре тесто!..»
«Та бог його святий знає
І добрії люди!..
Сир у тісті?.. Хіба, може,
Чи не пиріг буде?»



«Да не пирог, голубушка…
Экая досада!..
Да знаешь ли, туда масла
Да сметаны надо!..»
А вона-то добре знає,
Чого москаль хоче…
Та чекає барабана,
Заким затуркоче.
Як почула барабана…
Слава тобі, боже!
Та й говорить москалеві:
«Вареників, може?..»
Аж підскочив москалина…
Та ніколи ждати.
«Вареники-вареники!»
Та й пішов із хати.

Зображення

Тоді чого наші сусіди так "обижаются" коли їх називаємо москалями

Зображення
Західняк
 

Re: Новини Амброзія полинолиста

Повідомлення sad » Пон червня 18, 2012 10:11 am

Амброзія полинолиста
Амброзія полинолиста є одним з найнебезпечніших карантинних бур'янів, який забур’янює всі польові, особ-ливо просапні та зернові культури, сади, луки, пасовища, захисні лісосмуги. Росте на узбіччях автошляхів та залізничних доріг. Амброзія пригнічує сільськогосподарські культури і значно зменшує їх врожайність, а сильна забур’яненість загрожує повною загибеллю врожаю. Амброзія поглинає з грунту в два рази більше вологи ніж зернові культури. Разом з водою виносить у великих кількостях азот, фосфор, калій та інші поживні речовини.

Стебло амброзії пряме опущене, гіллясте, висотою до 180 см. На родючих грунтах і на посівах утворює могутні розгалужені кущі. Розмножується тільки насінням. Одна рослина дає 80-100 тисяч насінин, які зберігають схожість у грунті протягом 25-40 років. Проростають з глибини до 8 см за температури +6 оС. Амброзія завдає шкоди не тільки сільськогосподарським культурам, а й безпосередньо здоров'ю людини, особливо в період цвітіння. Пилок амброзії є причиною виникнення багатьох алергічних захворювань, викликає ризик захворювання сінною лихоманкою, набряки слизової оболонки верхніх дихальних шляхів і очей, головний біль, підсилює нежить, спричиняє погіршення зору, приступи бронхіальної астми, алергію.
Переноситься амброзія полинолиста насінням з насіннєвим матеріалом сільськогосподарських культур, зерновідходами, сіном, грунтом. Також завдяки легкій масі насіння здатне переноситися водою під час злив і повеней. А ще — залізничним та автомобільним транспортом, яким перевозять на значну відстань у різні регіони гравій, пісок та іншими способами поширення.
Тому забороняється завезення об’єктів регулювання (насіння, зерна, зерновідходів тощо), засмічених амброзією, у вільні від бур'яну зони, обов'язковий карантинний догляд та фітосанітарна експертиза.
Боротьба з амброзією повинна бути спрямована на виснаження запасів її насіння в ґрунті і запобігання повторного засмічення: скошування рослин амброзії полинолистої перед цвітінням у період бутонізації; виривання рослин амброзії з корінням та їх знищення шляхом спалювання у спеціально призначених місцях або подрібнення з подальшим захороненням решток у санітарних ямах із використанням вапна. Враховуючи велику шкідливість амброзії полинолистої як для сільського господарства, так i для здоров’я людей, боротьба з нею є одним з важливих i першочергових завдань ycіx землекористувачів.
Знищуйте амброзію полинолисту.
sad
 

Шкляр про екранізацію "Чорного Ворона": Світ збирає кошти

Повідомлення Ukrainec » Чет листопада 22, 2012 11:52 pm

Шкляр про екранізацію "Чорного Ворона": Світ збирає кошти

Зображення
Український письменник Василь Шкляр наголошує, що попри труднощі його роман "Залишенець. Чорний ворон" буде екранізовано. Про це він сказав 2 вересня під час лекціі Вуличного університету у Львові.
Василь Шкляр нагадав, що раніше третій президент України Віктор Ющенко обіцяв сприяння в екранізації фільму, мовляв, ряд олігархів винні йому гроші, пропонував полетіти до Гібсона чи Гофмана.

Та згодом, пригадує Шкляр, Гофман назвав його роман націоналістичним та ксенофобським.

Зі слів письменника, згодом небайдужі запропонували зібрати кошти на фільм.

"Але я знаю цей український ентузіазм. Я б не хотів, щоб фільм знімали за спонсорські кошти. Я жодну книжку не видавав за спонсорські кошти... Я колись вирішив - жебрати я ніде не буду. Слава Богу, поки це вдається", - сказав Шкляр.

Попри те, за його словами, є люди, які готові вкладати у зйомки фільму.
"Але треба, щоб змінився клімат в державі... зараз важко знімати щось українське. Сподіваюсь, після виборів все буде інакше", - додав письменник.

Василь Шкляр відзначив, що хотів би, щоб стрічку знімав український режисер, але потрібну людину важко знайти.

"Ми не маємо права на ризик. Світ збирає кошти - відкрито рахунки у кількох штатах у США. Та зібрати кошти і зняти щось сіре не можна, тому така пауза (в екранізаціі, - ред.)... Те ж саме буде і з акторами.... А гроші люди звикли давати під конкретні імена", - сказав Шкляр і додав, що попри це "Чорний ворон" буде екранізовано, як й інші його романи.



Як повідомлялося, Василь Шкляр нині працює над новим історичним романом про українську Жанну д'Арк.
Ukrainec
 

Виявляється, Йосип Сталін був більшим націоналістом, ніж Бан

Повідомлення Лариса » Сер грудня 05, 2012 12:07 pm

МИКОЛА МАРЧЕНКОЗображення
Вважаю, ніхто не володіє істиною...
Виявляється, Йосип Сталін був більшим націоналістом, ніж Степан Бандера
За часів Сталіна домінувала російська націоналістично-шовіністична політика
Нація, як і будь-яка форма спільноти людей, не може ні сформуватися, ні існувати без спілкування її членів, без збереження ними історичної пам'яті, надбань духовності, самоусвідомлення.
Універсальним способом здійснення всього цього є мова. Вона забезпечує єдність, функціонування і розвиток національного організму в просторовому та часовому вимірах.
Історія свідчить, що доленосні проблеми свободи, незалежності, суверенітету, прав людини починаються з боротьби за мову. Не менше 2 століть ведеться така боротьба в Україні.
Нещодавно познайомився із науковою розвідкою професора Володимира Косика "Україна і Німеччина у другій світовій війні". Виявляється, російський патріотизм чи то пак націоналізм ніколи не зникав у Радянській Росії. Не плутайте із Україною (!!!), де слово націоналіст стало, фактично, ідентичним зрадникові, душогубові і почало вживатися в суто лайливій формі.
І таку ідеологічну основу націоналізму в Україні творили у Кремлі.
Для цього не гребували навіть створенням псевдо-бандерівських загонів. Останні під виглядом бандерівців розстрілювали, вішали учителів, лікарів. Не обминали навіть військових та партфункціонерів. І лише з одною метою: витравити із свідомості українців поняття націоналіста як борця за незалежну від більшовицької Росії Україну та показати як кримінальну банду душогубів . .
Але щоб утримати в межах імперії народи, після жовтневого перевороту проголосили "на публіку" боротьбу від імені марксизму-ленінізму з "великоруським шовінізмом". Та з часом за допомогою штиків і концтаборів на народи бувшої царської Росії знову одягли ярмо колоніалізму та русифікації.
Із 1927 року традиційний російський патріотизм (читай націоналізм!!!) почав поступово домінувати в марксистсько-ленінській ідеології. Через 5 років (на кануні голодомору) Сталін відкрито розпочав процес реабілітації традиційної російської історії, а також колоніальних завоювань царського уряду.
Російські керівники прагнули до прийняття нової Конституції 1936 року по-новому організувати взаємовідносини між народами Радянського Союзу.

Сталін діяв не з власної примхи. Виявляється, серед керівників Кремля в переважній більшості були ярі націонал-шовіністи. Волею комуністичної партії російський народ став народом керуючим, гарантом соціалізму і єдності Радянської держави.
Із 1936 року почали відкрито уславляти князів, царів, котрі створювали Росію, будували імперію: Олександр Невський, Пожарський, Петро Великий, Кутузов.
Російське минуле повинне було проникнути у свідомість людей як у Росії, так і в Грузії, Молдові, Україні. Це було не просто нав'язування російської мови тим же українцям за допомогою газет, кіно, радіо та різних заборон.
Почали русифікацію самої свідомості людей, нав'язувати їм власну історію та культуру. З'являються фільми "Петро Великий", "Олександр Невський та інші. Іх масово тиражують і крутять навіть у невеликих хуторах.
І все це відбувалося в той час, коли Москва безжально знищувала всіх, кого лише запідозрювала у спробах відродження національної історії, культури в Україні чи в інших республіках "нєоб'ятной Родіни".

Виходить ще в 30 роках минулого століття у Кремлі сиділи націоналісти. Але не ті, що дбають за свій народ, за його само ідентифікацію. А націоналісти завойовники, "стяжатєлі руського міра".
Лариса
 
Повідомлення: 17
З нами з: Чет лютого 10, 2011 1:04 pm

Далі

Повернутись до Різне

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 1 гість

Перейти в магазин
cron


      ,  , ,