Новини

Re: Новини

Повідомлення Maria » Сер січня 02, 2013 2:47 pm

Приїжджав до мене друг недавно який має партнера по бізнесу з Кореї. Цей його партнер приїхавши до себе на Батьківщину після того як побував на Україні поцікавися в інтернеті - хто ж такий цей Бандера. Довго він про нього дізнавався. Але приїхавши знову в Україну він сказав "Слухайте та це ж не просто Бандера - це Наполеон". Ось Вам і реальність. Доречі він сказав ,що Бандера у перекладі забув з якої мови означає "прапор".
Maria
 
Повідомлення: 26
З нами з: Вів грудня 25, 2012 2:28 pm

Радіостанція FM Галичина заявляє про утиски.Новини

Повідомлення українець » П'ят січня 18, 2013 11:23 am

Радіостанція FM Галичина заявляє про утиски.
Зображення

Львівська податкова інспекція письмово повідомила, що розпочинає позапланову перевірку радіостанції «FM Галичина». В середу, 16 січня, на адресу радіостанції надійшов офіційний лист від ДПІ «Про надання документів, пов’язаних з обчисленням та сплатою податків та зборів у зв’язку з проведенням документальної позапланової перевірки ТОВ «ТРК Галичина».

Характер документів, які вимагають податківці, а також, сам факт та час проведення позапланової перевірки в період Різдвяних свят, в переддень Водохреща можуть свідчити про намагання руками податкової витіснити успішну радіостанцію з ринку.
Незважаючи на те, що в наказі на проведення перевірки ревізорам доручили провести перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках радіостанції лише з одним підприємством, податківці, з якогось дива, вирішили, що можуть вимагати в «Галичини» будь-яку документацію та інформацію. Таким чином, представники податкової інспекції вимагають надати документи, які стосуються всієї діяльності підприємства за останні два роки.
Зі змісту вимоги ТОВ «ТРК «Галичина» може дійти висновку, що під виглядом податкової перевірки по взаєморозрахунках з одним єдиним контрагентом, податкова намагається перевірити всю діяльність радіостанції за два роки.
Інакше, для чого ревізору, який перевіряє операції між двома українськими підприємствами зовнішньоекономічні контракти, вантажно-митні декларації, банківські виписки по всіх рахунках, в тому числі і валютних, реєстр власників цінних паперів, довідки про дислокацію всіх приміщень, інформацію про всіх працівників тощо ?
«Ми уже не одноразово мали можливість пересвідчитись в упередженому ставленні до нашої радіостанції. Зокрема, після проведення Національною радою з питань телебачення і радіомовлення конкурсу з розподілу частот для мовлення, виявилось, що FM Галичина не отримала жодної частоти. Подібна ситуація і з іншими львівськими радіостанціями. Натомість, російськомовні радіостанції дуже легко отримали частоти, на які ми претендували, і уже ведуть мовлення іноземною мовою у Львівській області. Неофіційно мені натякнули, що якби ми змінили наш формат мовлення в сторону російськомовного продукту, то отримати ліцензії було б набагато легше. Ми не відступили від виключно україномовного формату мовлення, і відповідно, не отримали частот», - повідомила директор радіостанції Олександра Гнатик.
«Сьогодні в нашій державі з абсолютною більшістю україномовного населення штучно створені умови, коли україномовний медіа-бізнес є збитковим. Натомість, російськомовні видання «проштовхують» на ринок, не рахуючись ані з законодавством України, ані з елементарною порядністю. Тож ми розцінюємо ці дії податкової інспекції, як можливу спробу влади витіснити нас з інформаційного поля Галичини як незручного конкурента», – заявляють на радіо.
У разі намагань податкової чи інших контролюючих органів блокувати роботу радіостанції, колектив FM Галичина обіцяє чинити спротив таким спробам: «Ми будемо співпрацювати з працівниками податкової інспекції в рамках надісланого нам листа з вимогами. Однак, якщо виявиться, що податкова перевірка була лише приводом для того, щоб блокувати роботу FM Галичина, ми апелюватимемо до громадськості, професійних та експертних кіл, депутатів та судів. Ми не дозволимо закрити найбільше україномовне радіо Галичини».
українець
 
Повідомлення: 8
З нами з: П'ят січня 18, 2013 11:14 am

Як шанувала 22 січня західноукраїнська преса 30-х років XXНо

Повідомлення Ольга ЧИТАЙЛО » Вів січня 22, 2013 11:16 am

Як шанувала 22 січня західноукраїнська преса 30-х років XX століття
22 cічня Україна святкує День Соборності. Святкує, може, надто голосно сказано. Складно порахувати, для скількох громадян України тема визвольних змагань початку XX століття – «табула раса», або, ще гірше, «чорна історична дірка», в яку навіть страшно заглядати…Зображення
Напередодні чергової річниці ми підняли підшивки довоєнних видань. Що писали вони про цю дату?..
Це трапилося 22 січня 1919 року. У Києві, на Софіївській площі, урочисто проголосили акт злуки Української Народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки. ЗУНР утворилася в листопаді 1918 року, потребувала допомоги у боротьбі з поляками. З цією метою Українська національна рада відправила до Києва своїх представників — Лонгина Цегельського та Дмитра Левицького.
Перемовини вони мали вести із гетьманом Дмитром Скоропадським, але доки прибули, Київ уже був оточений військами Директорії, влада змінилася. Посланці почали переговори з представниками Директорії, і 1 грудня 1918 року у Фастові підписали поперед­ній договір, який обумовлював об’єднання двох держав.
«Не пам’ятаю, хто підписав першим, — ми, галичани, чи Директорія. Досить, що було це 1 грудня 1918 року близько полудня, в історичному Фастові, де між Галичиною і Україною була укладена перша угода про злуку», — зазначав Лонгин Цегельський. Документ передбачав входження ЗУНР «з усією територією й населенням як складовою частиною державної цілости в Українську Народну Республіку».
«Зі самого ранку йшли приготування до свята, — писала газета «Друг народу». – Будинки, особливо на вулицях, що прилягають до Софіївського собору, декорувалися флагами, коврами і полотнами з яскравими українськими малюнками».
«Оголошення грамоти було покрите криками «Слава». Потім доктор Олесницький прочитав цей же текст французькою мовою». Оскільки радіофікації не було, документи прочитували присутнім спеціальні окличники (читці) на чотирьох кутах площі.
«Як сон, як мрія, пригадується це, — Софійська площа, залита тисячами українського люду, оці полки української армії, Директорія та наші галичани під пам’ятником Богдану. Сивий голуб Сандуляк. Втираючий сльозу Стефаник, кремезний, з уже посрібленою бородою Старух, пучка духу, але що за дух! — Шмігельський... Усі вони — свідки й учасники цього великого дня. Чи не найбільшого в новітній історії України», — згадував Лонгин Цегельський
На жаль, втримати єдність не вдалося. І вже невдовзі Україна розпалася на частини між різними державами…
Проте пам’ять залишилася. Гортаючи сторінки західноукраїнської преси 30-х років, помітила, що подекуди Дню Злуки приділяють більше уваги, ніж навіть святам релігійним, що припадають на цей період.
Видання, які потрапили мені у руки, звісно ж, традицій не оминали, але номерів святами не перенасичували. В одній із публікацій навіть знайшла пояснення такого підходу, мовляв, самі знаєте, як святкувати і що готувати, тому не будемо цими порадами забивати дорогоцінну «площу». А от на патріотичне виховання місця не бракувало ніколи.
Січень називають місяцем українським, адже саме на цей період припало багато важливих для народу дат — і трагічних, і радісних. «Не тільки тим цей місяць український, що в ньому Цариця України породила свого божественного сина, — писав журнал «Жіноча воля» у 1938 році. – Вже суджено нам, щоб у цьому самому місяці, що в ньому народилася Христова правда, народилася і доля нашої України».
У «дівочій частині» цього ж журналу — детальна інструкція для молоді, як організувати святкування Дня української державності (Дня Соборності).
«Ми введемо цей день національної єдності в нашій хаті. Як? А хоч би так, що в нашій хаті буде порядніше прибрано, ніж вже. Так, щоб якщо хто ввійде, то це завважив і аж спитав». Журналісти радять дів­чатам трохи «почванитися» знаннями історії, щоб «не було у нас батьків, малих братиків і сестричок, що були несвідомі значення сьогоднішнього дня». «Ми будемо сьогодні вистерігати комусь щось прикре зробити, щось таке, щоб внес­ти смуток», — додають автори.
Це ж видання, тільки за 1939 рік, дає інструкцію святкування для дорослих. «Найкраще робити його таки того самого дня, себто в суботу по Йордані... Коли його улаштовуємо власними силами, треба, щоб хтось виразно прочитав статтю «Перший місяць у році – український». Також вірш Олександра Олеся «Вітри і бурі весняні». Гарно, складно і без перекручення відспівані пісня «Гей у лузі червона калина» й інші живлять ці сходини, що на них дівчата мусять домівку гарно прибрати. Національним гімном закінчити сходини (тільки треба його правильно вивчити)».
Поряд із Днем Злуки завжди йшла згадка про дату трагічну – 29 січня – день пам’яті про загиблих героїв Крут. Цю днину читачам рекомендували провести у строгому пості, а кошти, які мали витратити на їжу, віддати на національну справу.
Сучасна заклопотана людина, може, лише іронічно посміхнеться, прочитавши такі сценарії святкування важливих історичних дат. Проте приваблюють ці рядки щирістю, непідробним бажанням єдності духовної зі своєю «другою половинкою», навіть якщо й не було єднання територіального.
Саме цих миролюбних настроїв так інколи бракує сьогодні.
Ольга ЧИТАЙЛО, газета «Високий замок»http://archive.wz.lviv.ua/articles/102683
Ольга ЧИТАЙЛО
 
Повідомлення: 1
З нами з: Вів січня 22, 2013 10:37 am

Янукович закликав українців боротися з ксенофобією.

Повідомлення Святослав » Нед січня 27, 2013 8:30 pm

Янукович закликав українців боротися з ксенофобією
читайте тут: http://www.unian.ua/news/549475-yanukovich-zaklikav-ukrajintsiv-borotisya-z-ksenofobieyu.html
Зображення
Про це йдеться у його зверненні з нагоди Міжнародного дня пам'яті жертв Голокосту. «Сьогодні, відповідно до рішення Організації Об'єднаних Націй, світове співтовариство вшановує пам'ять жертв Голокосту. У роки Другої світової війни нацистськими злочинцями було знищено мільйони євреїв. Трагедія Голокосту - це урок для всього людства, пересторога щодо небезпеки поширення ксенофобії, упередженого ставлення до представників інших народів та культур», - наголосив Президент у зверненні, оприлюдненому на сайтів глави держави. Він пообіцяв докласти всіх зусиль, щоб в Україні й надалі панувала атмосфера толерантності, порозуміння та злагоди.
Святослав: Де censored - слово іудеї. 27.01.2013 11:42 Ukraine / Kiev Logic2009: У психлікарню провели Інтернет?
27.01.2013 11:58 Ukraine / Kiev Святослав: 1. По незалежним оцінкам у Другій світовій війні євреїв загинуло від 150 тисяч(найімовірніша цифра) до 300 тисяч. Тобто, найменше серед усіх народів. Так звані концтабори очолювали євреї. У таборах, де концентрували (censored)(Швейцарія, Австрія, Німеччина) під егідою сіоністської "Антидифамаційної Ліги для подальшої відправки у Північну Африку. 27.01.2013 11:42 Ukraine / Kiev

Святослав: 2. Затим планувалося у запрограмований створити - Ізраїль умови були набагато кращі за умови цівільного населення, наприклад, Німеччини. Як писали журналісти у 1945 році, ці концтабори - Освенцім, Дахау, Майданек і інші призначалися для нищення антикомуністів - тобто тих, хто боровся з сіоністською комуністичною заразою.
27.01.2013 11:41 Ukraine / Kiev

Святослав: 3. До 1947 року там знищувалися іудеями як з американської, так і совєцької сторони патріоти своїх країн-антикомуністи. Експертні, журналістські матеріали(зокрема у тому числі спеціаліста теми - журналіста лондонської Тайм Дугласа Ріда доводять, що ніяких "печей" та "газових камер" не існувало. Дослідження говорять, що по (censored)ській офіційній статистиці у світі на той час проживало всього біля 6 мільйонів (censored). 27.01.2013 11:40 Ukraine / Kiev
Святослав: 4. Сіоністи, не заперечується, нищили своїх (censored) на окупованих територіях - "як вони казали - "відсохле гілля" -тих, хто не хотів їхати у пустелю Палестини у новостворюваний Ізраїль, заради чого сіоністи і почали Другу світову війну, бо Перша, яку також організували вони, результату не дала. Нагадаю - до початку Другої світової єврей Гітлера Моррель отруїв Гітлера і той вже був неспроможний керувати. 27.01.2013 11:39 Ukraine / Kiev

Святослав: 5. СС очолив іудей, як і увесь Вермахт став іудейським - Ейхман, Гесс, Блюмберг, Дейніц і вся верхівка була вже іудейською включаючи їхній масонський орден вищих офіцерів починаючи від "Осіріса" до "Тулегельзеншафт", "Вриль", "Эдельвейс". Нещодавно з`явився міф про Бабин Яр - місце, де іудеї-НКВДисти з 1937 року розстріювали гоів - киян-українців, росіян, циган... - всього до 200 тисяч. 27.01.2013 11:38 Ukraine / Kiev

Святослав: 6. Після "свідчень" іудейського поета, "лауреата Нобелівської премії" Йошки Бродського, який нібито сидів у "Сирецькому концтаборі", а насправді перебував за кілька тисяч км звідти, сіонізм переклав зі своїх плечей злочини на німців. Але на "громадський рівень" цю фальшивку вивів нажаль поет Євтушенко зі своєю поемою на замовлення. З того часу міф гуляє по світу, Євтушенко у сіоністському шоколаді. Холокост - це міф! 27.01.2013 11:37 Ukraine / Kiev
Більше читайте тут:http://www.unian.ua/news/549475-yanukovich-zaklikav-ukrajintsiv-borotisya-z-ksenofobieyu.html

Цікаво чи президент далі притримується думки що голодомор не був геноцидидом для українців?
Святослав
 
Повідомлення: 2
З нами з: Нед січня 27, 2013 8:20 pm

7 січня - 174 роки з дня народження Павла Чубинського Новини

Повідомлення Святослав » Нед січня 27, 2013 10:19 pm

7 січня - 174 роки з дня народження Павла Чубинського, автора слів Державного Гімну України
ЗображенняЩе не вмерла України ні слава, ні воля!
Павло Платонович Чубинський – автор тексту українського національного гімну "Ще не вмерла Україна", відомий український поет, видатний етнограф, фольклорист, географ-краєзнавець - прожив усього 45 років.
Народився П.Чубинський на хуторі біля м. Борисполя Київської області 27 січня 1839 р. в небагатій дворянській родині. Навчався Павло Чубинський у другій Київській гімназії, а згодом у Петербурзькому університеті на юридичному факультеті. У студентські роки відзначавсь великою громадсько-політичною активністю, любив спілкуватися з селянами, у канікулярний час збирав етнографічний матеріал у Переяславі, Золотоноші та інших містах і селах.

Після закінчення юридичного факультету Петербурзького університету, де відвідував також лекції видатних географів, у 1861 р. Павло Чубинський повернувся в Україну. Але вже у 1862 р. його висилають на 6,5 років до Архангельської губернії за українофільську діяльність та за складання «возмутітєльних» пісень.

В Архангельську Чубинський працює судовим слідчим, бере участь в експедиціях, збирає етнографічний матеріал. Його цікавлять економіка та природні умови Півночі. Результатом спостережень та узагальнень з даних питань стала наукова праця «О промышленном состоянии Севера и мерах к его развитию», яка була опублікована в журналі «Записки для чтения». У 1866 році географічне товариство нагороджує П.Чубинського срібною медаллю за «полезные его труды».

У 1867 р. П.Чубинський зібрав величезний матеріал про торгівлю хлібом на Півночі та про природу Північно-Двінського басейну, пропонує сміливий проект будівництва В’ятсько-Двінської залізниці, про що зробив доповідь у 1868 році на засіданні Географічного товариства у Петербурзі.
Павло Чубинський завжди пам’ятав про Україну. Перебуваючи в Архангельську, він пише нарис про народні правові звичаї в Україні. У 1869 році він приїздить до Петербурга, а пізніше, за клопотанням Семенова-Тянь-Шанського, одержує дозвіл повернутися в Україну і очолити етнографо-статистичну експедицію Географічного товариства до Південно-Західного краю тодішньої Російської імперії. Експедиція під керівництвом П.Чубинського зібрала надзвичайно великий і цінний матеріал (12 томів), але було видано лише 7 томів у 1878 році під назвою «Труды этнографо-статистической экспедиции в Западно-Русский край».

За цю унікальну працю П.Чубинського нагороджено золотою медаллю Російського Географічного товариства (1873 р.), премією Російської Академії наук (1879 р.), а також золотою медаллю виставки Міжнародного географічного конгресу в Парижі (1875 р.).

З 1873 по 1876 р. Павло Платонович Чубинський працює в Географічному товаристві у Києві, яке згодом було закрито, а Чубинського «как неисправимого и опасного в крае агитатора» було вислано з Києва. За час існування товариства було видано 2 томи наукових праць, створена бібліотека, яка нараховувала більше тисячі цінних наукових видань, а також створено музей, в якому було більше 3 тисяч експонатів.

Прожив П.П.Чубинський рівно 45 років. Помер 26 січня 1884 року. Похований у м. Борисполі на Книшевому кладовищі.

Російський історик О.Пипін понад століття тому про Павла Чубинського писав: «Це був своєрідний талант, людина невгамовної енергії і глибокої відданості своїй справі», а академік Л.Берг назвав П.П.Чубинського видатним діячем Географічного товариства Росії.
Святослав
 
Повідомлення: 2
З нами з: Нед січня 27, 2013 8:20 pm

Найстаріша в світі українська газета Новини

Повідомлення Maria » Чет січня 31, 2013 11:36 pm

Найстаріша в світі українська газета
Зображення Не дивуйтеся, але найстаріша українська газета світу з промовистою назвою «Свобода» з’явилася… в Америці. Точніше, досі там виходить.Цього року їй виповниться 120 років! Унікальний вік не тільки для україномовного видання, але й для преси будь-якого цивілізованого народу світу. А тим паче, якщо зважити, що «Свобода» видавалася без-будь якої державної опіки чи допомоги, виключно на гроші своїх передплатників. А ми нарікаємо, що не вміємо берегти традицій!

Життєве діло Петра Часта

Коли 15 вересня 1893 року кілька греко-католицьких священиків, що виїхали на еміграцію, разом зі своїми вірянами видали перше число газети, не могли вони навіть мріяти про ту велику роль, яку відіграє часопис у житті українців США, ставши їхнім порадником, рідною домівкою та інтелектуальною трибуною. Адже за океан виїжджали ті, які не мали перспективи вдома: найбідніші, найзнедоленіші мешканці Галичини, Закарпаття та Буковини.

Під впливом «Свободи» із цієї неусвідомленої етнічної маси поступово формувався зрілий і національно свідомий читач, який підтримував не тільки свої духовні потреби у рідному слові, книжці, церкві, але й чимало жертвувався для допомоги «старому краєві».

«Свобода», яка від 1921 року переходить на щоденний випуск, стала справжнім українським дзеркалом. А враховуючи те, що в Америці була відсутня цензура, то цьому літописові просто нема ціни. Дописувачами «Свободи» були такі постаті, як Іван Франко, Михайло Грушевський, Симон Петлюра, Михайло Павлик. Власне, газета була публічною трибуною, де інтелектуали обговорювали найнасущніші українські проблеми. Часопис мав своїх кореспондентів на місцях, через що подавав нагальну інформацію. А завдяки можливості вільного перегляду провідних світових ЗМІ, «Свобода» публікувала на своїх шпальтах усе найцікавіше, що писалося про українські справи у світі.

Поміж тим газета була і є дзеркалом українського життя в Америці. (І не тільки в США, бо серед читачів «Свободи» чимало мешканців Канади, Бразилії, Аргентини, Австралії тощо). Тобто, маємо справу з одним із найавторитетніших україномовних часописів світу.

Нещодавно солідна 800-сторінкова праця про цю газету під назвою «Вільне слово американської України» побачила світ в ужгородському видавництві «Тімпані». Автором дослідження є один із двох нинішніх редакторів «Свободи» Петро Часто, який працює в часописі від 1990 року.

Відомий закарпатський журналіст вимушений був виїхати до США разом із родиною через хворобу найменшої дочки, яка потребувала негайного лікування. В Америці Петро Часто та його дружина Любов Дмитришин знайшли себе в українській журналістиці, сповна віддаючись роботі.

Новий грубезний фоліант, без сумніву, претендує на життєве діло Петра Часта. Адже він перегорнув сотні тисяч сторінок «Свободи»і вперше дав сучасному читачеві широчезну картину не тільки життя самого часопису, але й контексту – як американського, так і загальноукраїнського.

«Свобода» як невикривлене дзеркало часу

Перед нашими очима постає драматичне ХХ століття з його лихоліттями, протистояннями і героїчною боротьбою бездержавного народу за право існування. Окрім того, бачимо тут і кінець ХІХ століття із початком української колонізації Америки, першими діаспорянами, їхнім укладом життя та потребами. І, ясна річ, зазирає автор і в нинішній день – століття ХХІ, яке так разюче відрізняється від попередніх.

Книжка Петра Часта настільки багатовимірна, що її можуть читати професор і студент, політолог та історик, учитель і журналіст, читач фаховий і читач непідготовлений. Кожний знайде тут щось цікаве для себе. Сам автор вибудовує книжку довкола наскрізної ідеї: показати життя материкової України очима вільної преси Америки. Подати нам дзеркальне відображення. Адже якщо зважити, що за цих 120 років безцензурного слова в Україні не було до часів незалежності, то маємо ще одне важливе джерело нашої історії.

Однак книжка переростає цю задану мету, шириться вбік і вглиб, сягає інших горизонтів і маяків.Впоратися з таким масивом інформації зовсім нелегко, а якщо ти ще й є першопрохідцем у ньому, то неодмінно потонеш. Адже авторові часто доводиться говорити, як казали давні, «від яйця». Тому від Петра Часта ми довідуємося і про формування та еволюцію української діаспори Америки за цих 120 років, і про позицію уряду США з багатьох українських проблем упродовж цього часу, і про найвизначніших публіцистів «Свободи» та їхні долі.

А головне, ми маємо ще один підручник новітньої історії України, причому захопливий, живий, полемічний, пульсуючий. Адже він складається із цитат надзвичайно різних авторів про велике коло найгостріших проблем. Тому «Вільне слово американської України» важко означити якимось чітким жанром. Бо це й не суха монографія, і не хрестоматія, і не популярна історія. Це все разом круто замішане, але смачне і поживне.

Наприклад, розділ про Карпатську Україну може бути надрукований сам по собі в літературному чи історичному журналі. Зрештою, всю книжку можна так розтягти на шматки і опублікувати у дотичних до теми виданнях.

Коли будуть опрацьовані наші часописи?

Петро Часто показав нам, якою безцінною є підшивка газети. Яким потужним джерелом нашої пам’яті можуть бути газетні шпальти. (На жаль, вдома у нас вони суттєво попсуті цензурою – російською, угорською, польською, чехословацькою, радянською). До честі українців Америки, всі числа «Свободи» (а їх, за підрахунками професора Сергія Федаки, понад 20 тисяч номерів) оцифровано і викладено в інтернеті. Це ще один унікальний проект всеукраїнського значення, бо про подібні речі із газетами України поки що нічого не чутно.

Окрім того, «Свобода» видала чотири томи бібліографії всіх статей часопису до 1920 року. Сподіваємося, що це праця триватиме і надалі. Книжка Петра Часта продовжує цей захоплюючий дослідницький ряд. Ось як треба фундаментально опрацьовувати свою спадщину! А в самого дослідника вже зріє думка видати хрестоматію кращих публікацій «Свободи». І це буде не менш вартісне видання, ніж «Вільне слово американської України».

Недарма книжку захоплено приймали на презентаціях, які відбулися у відділенні журналістики в Ужгородському Національному університеті, на Львівському факультеті журналістики та в Київському інституті журналістики. Адже курс «Преса діаспори» нині вивчається у понад 30 навчальних закладах України, а підручника досі нема. Тож дослідження Петра Часта якраз заповнює прогалину.

А нам, маючи унікальний приклад перед собою, слід подумати над тим, як нашу спадщину, збережену в часописах, переосмислити і принести до сучасного читача. Бо наразі таких проектів в самій Україні не знайдеш.

Олександр Гаврош – письменник, журналіст

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Maria
 
Повідомлення: 26
З нами з: Вів грудня 25, 2012 2:28 pm

Духовна спадщина українських дисидентів стає актуальною Нови

Повідомлення Лариса » П'ят лютого 01, 2013 4:55 pm

Духовна спадщина українських дисидентів стає актуальною
Зображення

Олена Чуранова

В Україні все частіше публікують книжки із спогадами, мемуаристикою дисидентів, представників українського шістдесятництва. І хоча самі автори, герої книжок йдуть у небуття, їх ідеї, історії життя залишаються. Про них треба говорити, особливо сьогодні, переконані історики та літературознавці.



Одна з останніх презентованих книжок – «У мерехтінні найдорожчих лиць»: Згадуючи Михайлину Коцюбинську», яку надрукувало видавництво «Дух і літера». Через спогади інших, не менш знакових постатей шістдесятих років, книга розповідає про небогу відомого українського класика, яка все своє життя присвятила українській культурі та дисидентському руху.

Упорядниця книжки Елеонора Соловей зазначила у коментарі Голосу Америки, що сьогодні піднімати такі спогади, говорити про дисидентів є на часі.

«Здається, у Глузмана є такі речі: якщо ми не будемо знати і цінувати це минуле, то ми знову опинимося там, де були вони. І ми вже бачимо ознаки цього. Це він написав у 2006 році, а сьогодні можна говорити про те, що цей прогноз абсолютно справдився», – говорить літературознавець.


«Дисиденти сподівалися, що ми будемо кращі за них. І ми розуміємо наскільки так не сталося. Спілкування з ними в такий спосіб, через книжки, здатне цьому зарадити», – додає вона.

Одним із авторів спогадів про Михайлину Коцюбинську став правозахисник, засновник Української Гельсінської групи Мирослав Маринович. Про неї він написав: «У російських дисидентів символом мужності була спроможність «вийти на площу» й публічно заявити свій протест. В історії українського дисидентства таким знаковим символом виявилася спроможність «демонстративно встати», коли лунає заклик заманіфестувати свій протест проти дії влади. У той знаменний день 4 вересня 1965 року в тому знаменному київському кінотеатрі «Україна» на заклик Івана Дзюби Михайлина Коцюбинська разом з іншими сміливо встала – і з тих пір залишилася серед українців символом протистояння».

На думку журналіста, головного редактора сайту «Історична правда» Вахтанга Кіпіані, досвід символів протистояння тих часів сьогодні перестав бути цікавим українцям. Але якраз сьогодні цих ідей і бракує у суспільному діалозі, і треба робити все, щоб інтерес відновився.
На думку журналіста, головного редактора сайту «Історична правда» Вахтанга Кіпіані, досвід символів протистояння тих часів сьогодні перестав бути цікавим українцям. Але якраз сьогодні цих ідей і бракує у суспільному діалозі, і треба робити все, щоб інтерес відновився.

«Втрата діалогічності, втрата проекту, який нібито всі розуміють, але ніхто не може сформулювати до кінця – і є одним із невивчених уроків шістдесятництва. Кожен із них – Лук’яненко, Чорновіл чи Горинь, Сверстюк чи Дзюба, Коцюбинська чи Плющ, вони мали свої не політичні, а етичні проекти України, кожен з яких вимагав якихось рефлексій», – зазначає Кіпіані.

«Мені здається, що навіть, якщо цих людей не стало, ми маємо говорити про них, і говорити про їхні ідеї, говорити про їхні настанови. Так як отої спокійної, вдумливої, ідеологічної розмови нам бракує», – додає журналіст.

Видавці та літературознавці наразі мають задум створити хрестоматію творів дисидентства, щоб ще більше українців мали змогу познайомитися з ними. Втім, головний редактор видавництва «Дух і літера» Леонід Фінберг зазначає, що зробити це буде складно.

«Дуже складно створити таку хрестоматію. З одного боку, щоб не втратити найкращі тексти тих років, а з іншого треба зрозуміти, чого очікує сьогоднішнє молоде покоління. Ці часи великого протистояння породили титанів, велетнів, і дуже важливо закріпити цей досвід», – пояснює Леонід Фінберг.
Лариса
 
Повідомлення: 17
З нами з: Чет лютого 10, 2011 1:04 pm

Нова українська історія від Міносвіти . Новини

Повідомлення Лариса » П'ят лютого 01, 2013 9:04 pm

Лариса написав:МИКОЛА МАРЧЕНКОЗображення
Вважаю, ніхто не володіє істиною...
Виявляється, Йосип Сталін був більшим націоналістом, ніж Степан Бандера
За часів Сталіна домінувала російська націоналістично-шовіністична політика
Нація, як і будь-яка форма спільноти людей, не може ні сформуватися, ні існувати без спілкування її членів, без збереження ними історичної пам'яті, надбань духовності, самоусвідомлення.
.
Але щоб утримати в межах імперії народи, після жовтневого перевороту проголосили "на публіку" боротьбу від імені марксизму-ленінізму з "великоруським шовінізмом". Та з часом за допомогою штиків і концтаборів на народи бувшої царської Росії знову одягли ярмо колоніалізму та русифікації.
Із 1927 року традиційний російський патріотизм (читай націоналізм!!!) почав поступово домінувати в марксистсько-ленінській ідеології. Через 5 років (на кануні голодомору) Сталін відкрито розпочав процес реабілітації традиційної російської історії, а також колоніальних завоювань царського уряду.
Російські керівники прагнули до прийняття нової Конституції 1936 року по-новому організувати взаємовідносини між народами Радянського Союзу.

Сталін діяв не з власної примхи. Виявляється, серед керівників Кремля в переважній більшості були ярі націонал-шовіністи. Волею комуністичної партії російський народ став народом керуючим, гарантом соціалізму і єдності Радянської держави.
Із 1936 року почали відкрито уславляти князів, царів, котрі створювали Росію, будували імперію: Олександр Невський, Пожарський, Петро Великий, Кутузов.
Російське минуле повинне було проникнути у свідомість людей як у Росії, так і в Грузії, Молдові, Україні. Це було не просто нав'язування російської мови тим же українцям за допомогою газет, кіно, радіо та різних заборон.
Почали русифікацію самої свідомості людей, нав'язувати їм власну історію та культуру. З'являються фільми "Петро Великий", "Олександр Невський та інші. Іх масово тиражують і крутять навіть у невеликих хуторах.
І все це відбувалося в той час, коли Москва безжально знищувала всіх, кого лише запідозрювала у спробах відродження національної історії, культури в Україні чи в інших республіках "нєоб'ятной Родіни".

Виходить ще в 30 роках минулого століття у Кремлі сиділи націоналісти. Але не ті, що дбають за свій народ, за його само ідентифікацію. А націоналісти завойовники, "стяжатєлі руського міра".


Нова українська історія від Міносвіти
Зображення

Учасники цьогорічного зовнішнього незалежного оцінювання не знайдуть у своїх тестах згадок про видатних військово-політичних діячів минувшини Романа Шухевича та Степана Бандеру. Не побачать абітурієнти і питань про дисидентів Євгена Сверстюка, Івана Дзюбу, Івана Світличного та ще низки непересічних осіб, які відіграли неабияку роль у становленні української державності в цілому та вихованні патріотизму у душах своїх земляків зокрема. Натомість ЗНО зверне більше уваги на постаті Миколи Щорса, Георгія П'ятакова й кількох інших "червоних" діячів. Вочевидь, Міносвіти гадає, що ці люди більше вплинули на історичні процеси в Україні...

Дискусії, суперечки, навіть відкриті конфлікти ведуться довкола оцінки діяльності Провідника ОУН(р) Степана Бандери, Генерал-Хорунжого УПА Романа Шухевича ("Тараса Чупринки") та націоналістів узагалі, либонь, відтоді, відколи про них заговорили вільно, не побоюючись радянської каральної машини. Одні вважають їх героями та взірцями для наслідування, інші - очільниками бандформувань або ж посіпаками Гітлера, проте і перші, і другі найчастіше сходяться на тому, що Шухевич, Бандера, Організація Українських Націоналістів та Українська Повстанська Армія є значним пластом української історії ХХ сторіччя.

Міністерство освіти на чолі з Дмитром Табачником, проте, вирішило, що знання ролей Шухевича, Бандери, а також ряду дисидентів-"шестидесятників", серед яких Євген Сверстюк, Алла Горська, Іван Драч, Левко Лук'яненко, Іван Світличний, перевіряти в учасників ЗНО зовсім не обов'язково. Замість них абітурієнти тепер ламатимуть голову, хто ж такі Петровський, П'ятаков, Щорс та інші подібні постаті радянського минулого. Із дисидентів, до слова, у ЗНО лишився тільки Василь Симоненко.

Рішення щонайменше неоднозначне. Тішить лише, що немає лиха без добра: відтепер у тестах увага приділятиметься Амосову та Патону. Проте це жодним чином не пояснює логіки Міносвіти, яка розчерком свого пера в один момент позбавила випускників вітчизняних шкіл української історії в цілісному вигляді.

МОН переконує, що схаменулися ми пізно, бо Бандери і Шухевича, мовляв, у тестах не було і торік. І тут же доповнює: імена Степана Бандери і Романа Шухевича відсутні у списку персоналій програми тестування з історії України на 2013 рік, але для успішного складання цього іспиту абітурієнт таки мусить розуміти, хто такі Бандера і Шухевич. Виходить, що прізвища із ЗНО викинули, а знання однаково потрібні? "Я вас із цього не питатиму завтра, та ви все одно вивчіть!" - казав колись мій шкільний учитель і складно пригадати бодай один раз, коли клас "все одно вивчав" те, про що він говорив...

Член парламентської фракції Партії регіонів Вадим Колесніченко (за сумісництвом - один із палких захисників усього проросійського) відзначає, що націоналістів із ЗНО-2013 прибрали, адже "в нас є євроінтеграційні намагання нашої держави і зобов’язання".

"Ми маємо резолюцію конкретну від 25 лютого 2010 року, де Європа засмутилася з приводу героїзації в нас Бандери та Шухевича. Тому, якщо ми хочемо і надалі співпрацювати з Європою, то маємо принаймні дослухатися", - підкреслює він.

Нагадаємо, згадана резолюція Європейського Парламенту стосувалася винятково нагородження Степана Бандери відзнакою "Герой України" тодішнім Президентом Віктором Ющенком. Документ, між іншим, рекомендував провести низку наукових заходів і визначити дійсну роль Бандери в історії, але цей пункт тихенько знехтували. Простіше ж прибрати або заборонити, аніж розібратися і зробити висновки...

Думки самих майбутніх абітурієнтів досить полярні. Одні вважають, що забирати із тестів Степана Бандеру, Романа Шухевича та інших вищезгаданих діячів української історії неправильно.

"Це велика частина історії України - ОУН, УПА, визвольний рух. Можна ставитися до них по-різному, але ігнорувати їх не можна", - каже Роман Кравченко, який цьогоріч складатиме ЗНО.

Інші ж сподіваються, що завдяки новій програмі тестів можна буде менше готуватися. Втім, запал останніх зникає, коли говоримо їм про появу Щорса та П'ятакова. "П'ятаков - це взагалі хто такий?" - дивується одинадцятикласниця Олена Чорна. На обличчях інших школярів читається така сама розгубленість.

Олександр Ковальчук, директор гімназії "Києво-Могилянський колегіум", яка ось уже котрий рік посідає чільні місця найрізноманітніших рейтингів за результатами складання тестів ЗНО випускниками, упевнений, що своєю "радянізацією" освіти Димтро Табачник насправді робить велику послугу Україні.

"Він (Дмитро Табачник. - Авт.) уперто намагається повернути освіту на років п'ятнадцять-двадцять назад, коли вона ще була притрушена пилом радянщини. Але міністрові, певно, невтямки, що освіта вже ніколи не зможе стати такою, як раніше. Ми пішли уперед, відкрилися нові факти, з'явилися нові погляди. І русифікація - а точніше "совєтизація" освітянської галузі - викликає не стільки схвалення проросійських мас, скільки тотальне несприйняття і неприйняття не лише учителями, директорами шкіл, але й самими учнями. Розумна людина попри все на світі лишатиметься патріотом", - переконує пан Олександр.

Нагадаємо, раніше міністр освіти України Дмитро Табачник неодноразово ставав "героєм" найрізноманітніших скандалів, пов'язаних із його проросійськими чи то пак прорадянськими поглядами. Так, наприклад, іще у серпні 2010-го він заявив, що не вважає Голодомор 1932-1933 років геноцидом українського народу, а ще раніше - у вересні 2009-го - Табачник в одній зі своїх статей написав, що "галичани практично не мають нічого спільного з народом Великої України".

"Наші союзники і навіть брати - їхні вороги, а їхні герої (Бандера, Шухевич) для нас - вбивці, зрадники і посібники гітлерівських катів", - відзначав міністр освіти у своїй статті. Пізніше Дмитро Табачник відмовився вибачатися перед мешканцями Галичини за такі слова.
Лариса
 
Повідомлення: 17
З нами з: Чет лютого 10, 2011 1:04 pm

Випадок у супермаркеті. Картоплина. Новини

Повідомлення Женя » П'ят березня 15, 2013 4:22 pm

Про випадок написали вчора у соціальній мережі і він став темою обговорення в Інтернеті.
Зображення

“Увійшла в магазин. В маркеті у відділі овочів старенька бабуся прийшла важити 1!!!! картоплинку! Продавець бідна оніміла. Я теж. Бабуся каже, заплатила за квартиру, комунальні, ліки, от доживає як може. Сьогодні собі може дозволити лише одну картоплинку і четвертинку чорного. Мене прибило. Пішла швиденько набрала повний пакет картоплі, купила, дала старенькій на касі. Вона ніяковіла, потім довго дякувала і плакала. А я йшла додому і ридала. Той пакет картоплі коштував усього 6 гривень. Твою дивізію, що ж це за країна така, коли люстри в межигір’ї коштують мільйони, годинники депутатів сотні тисяч доларів, на дорогах відмиваються мільярди, а бабуся стоїть і важить одну картоплинку?????? Де ку*ва ваше пАкращення???? Спалити би вас всіх!!!”

Цей пост буквально за годину набрав в найбільшій україномовній спільноті ВК 2530 лайків, понад 700 поширень.

“А таких бабусь по всій країні тисячі... Це не можна назвати прикрістю – це одна з найбільших трагедій сучасного суспільства. Особливо байдужість...”, – писали у коментарях.

До цієї теми написали ще одну цікаву історію, яка може стати прикладом ставлення до таких ситуацій з боку суспільства.

“Торік у Львові, в ресторанчику у центрі міста я побачила бабусю, дуже старенька чистенька але видно, що грошей на ресторани немає. Вона зайшла, сіла, їй подали перше, друге, чай. Вона поїла, відпочила та й пішла. Я не втрималась, спитала у офіціантки, що то за бабуся, та й каже - вона колись прийшла попросити хліба, витратила на ліки всі гроші, немає на їжу. Ту розмову почула власниця і наказала годувати ту бабусю кожного дня, а її запросила приходити щодня. От що таке соціальна відповідальність!”
0352.com.ua
Женя
 
Повідомлення: 7
З нами з: Вів березня 05, 2013 4:25 pm

Вплив тварини в сім'ї на домашній клімат і розвиток дитини.

Повідомлення Петро » Сер березня 20, 2013 10:09 am

Американські дослідники вивчили вплив тварини в сім'ї на домашній клімат і розумовий розвиток. Результати виявилися несподіваними: самими «корисними» в цьому сенсі вихованцями виявилися шиншили.

Зображення



Саме спілкування з цими звірками підвищує розумовий потенціал дитини. Принаймні, так свідчить цей експеримент за участю 1000 добровольців. Шиншили та дегу благотворно вплинули на 79% маленьких власників, кролики та всілякі гризуни «поліпшили» шкільні оцінки 61% респондентів, поява кішки змінило ситуацію на краще в 40% випадків, поява собаки - в 36%.

Втім, якe тваринe не вибирали б батьки, вчені майже завжди відзначали зміни в поведінці дитини: від кращих оцінок - до просто гарного настрою. Крім того, незабаром після появи вихованця у дітей поліпшувалися навички комунікації.
Петро
 
Повідомлення: 3
З нами з: Вів березня 12, 2013 11:07 pm

Поперед.Далі

Повернутись до Різне

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 1 гість

Перейти в магазин
cron


      ,  , ,